Практичний психолог

НЕМЕРИШИНА ОЛЬГА ПЕТРІВНА

Освіта: вища,  РДГУ.

Педагогічне кредо:  «Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей - талант, вміння їх вирощувати – мистецтво. Але найважливішим є любов до дитини. Дитина– це не посудина, яку потрібно заповнити, дитина – факел, який треба запалити.»

 Життєве кредо: «Людина лише там чогось домагається, де вона сама вірить у свої сили».

 Головними формами діяльності практичного психолога ЗДО є:

  • Психодіагностика – це використання різного роду професійних методик та тестів для з`ясування певного психологічного явища у дитини (наприклад, дослідження рівня розвитку психічних процесів у дошкільників, з`ясування показників шкільної зрілості за тестом Керна – Йїрасика, визначення мотиваційної готовності до шкільного навчання та ін. ).
  • Корекційно-відновлювальна та розвивальна робота - заняття психологічного змісту з різної тематики для дітей.
  • Консультативна практика - індивідуальні та групові консультації для батьків та педпрацівників з питань психологічного розвитку дітей.
  • Психологічна просвіта - виступи на загальних та групових батьківських зборах, педгодинах і педрадах, проведення «Дня психолога» в закладі та ін. 

 

 

Контакти гарячих  ліній щодо психологічної підтримки

 Цілодобова лінія психологічної підтримки «Між нами» Львівський міський центр соціальних служб— 0800307305. Дзвінки з будь-яких операторів — безкоштовні.

Цілодобова безоплатна правова допомога /FreeLegalAid. - 0 800 213 103. 

Консультування з правових питань.

Центр психосоціальної підтримки НаУКМА та БО «Голоси дітей». Гаряча лінія для дітей (08.00 – 22.00): (096) 039 22 58; (099) 198 57 95; (063) 558 12 82.

Гаряча лінія НУО «Людина в біді» Безкоштовні психологічні консультації (24/7) 0 800 210 160.

Центр-Ресурс Професіонал. Системний сімейний психотерапевт. 09.00 – 20.00 тел у Польщі +4873 311 52 96. Вайбер, телеграм: (067)-718-99-66, (063)-721-04-63, (066)-219-09-73.

Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна» працює цілодобово, за номерами 0 800 500 335 (зі стаціонарних) або 116 123 (з мобільних). Дзвінки безкоштовні, анонімні, конфіденційні.

Електронні канали консультування:

Електронна пошта –  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Telegram – NHL116123

Messenger – lastradaukraine

Skype – lastrada-ukraine

 

Поради батькам під час війни (Брошура з важливою інформацією для батьків, які переживають війну разом зі своїми дітьми) - відкрити

Дошкільник грає у  війну: чи це нормально? - відкрити

Як ми можемо допомогти дітям - відкрити

Ігри для зняття стресу у дітей - відкрити

Терапевтична казка "Герої також плачуть" - відкрити

Якщо хочеться додому (Поради щодо стабілізації психологічного стану батьків та дітей, які залишили свої домівки) - відкрити

Що треба знати про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): інформація для батьків (Що таке ПТСР, як проявляється і які особливості має у дітей) - відкрити

Розлука з татом - відкрити

Терапія читанням. Що важливо знати батькам про читання з дітьми? - відкрити

 

Як говорити з дітьми про війну?

Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити?

Джерело: osvitoria

Дати дитині відчуття безпеки

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина

Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна. 

Показати згуртованість солдат

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Зі школярами ділитися своїми думками

Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.

Із підлітками шукати відповіді разом

Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Долати внутрішній конфлікт діалогом

Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.

Не формувати упередження

Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.

Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає. 

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Дати імпульс на дію

Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці

Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.

Придумати власні ритуали

Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини — тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія — ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все — привід звернутися до фахівця.

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

 - Інтелектуальна зрілість – це здатність концентрувати увагу, встановлювати   зв’язки між явищами і подіями, здатність логічного запам’ятовування, розвиток тонких рухів та координації.

 - Психологічна   зрілість   передбачає   емоційну й соціальну. Емоційна  виявляється  реакцією  дитини на ті чи інші  події: у майбутнього першокласника має бути напрацьоване  конструктивне ставлення до стресових  ситуацій.

 - Соціальна  зрілість починається  тоді, коли дитина вміє  спілкуватися з однолітками, адаптуватися у великому колективі, правильно розуміє і виконує обов’язки учня.

Майбутній першокласник  має знати відповіді на такі питання:

  • Назви своє прізвище, ім’я та по батькові.
  • Скільки тобі років? Скільки виповниться наступного року?
  • Як звать маму і тата?
  • Ким та де працюють батьки?
  • Чому у школі слід поводитись тихо?

Адаптація: як батьки можуть допомогти малюкам і самим собі

 Допомога дитині

  • Позитивно відгукуйтесь про вихователів і дитячий садок, навіть якщо вам щось не сподобалось. Дитина легше адаптується, якщо ви демонструватимете доброзичливе ставлення до вихователів. Розмовляйте про дитячий садок не лише з малюком. Розкажіть комусь у його присутності, у який хороший садок тепер ходить малюк і які хороші вихователі там працюють.
  • Не змінюйте режим дня малюка у вихідні. Можете дозволити йому поспати трохи довше, але стільки, щоб істотно не зсувати розпорядок дня. Якщо дитина хоче відіспатися у вихідні, це значить, що ви неправильно організували режим дня і, можливо, малюк лягає надто пізно.

Про плюси дитячого садка

 Нині батьки дедалі частіше замислюються: «Чи потрібно віддавати дитину в дитячий садок?». Адже коли є альтернатива: няні, бабусі чи мама готова побути з дитиною вдома, - батьки починають ретельно зважувати всі «за» і «проти».

 Тож чому варто віддавати дитину в дитячий садок?

  • Порядок і манери. У дитячому садку діти навчаються хороших манер і суспільного порядку: вітатися, використовувати слова подяки, прощатися. Не всі батьки приділяють цим умінням достатньо уваги. У дитячому садку діти звикають прибирати за собою, самостійно вдягатися, їсти, проситися в туалет.

Булінг в дитячому садку - міф чи реальність

     Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою  булінгу?

Види булінгу в дитсадку

     Булінг (від англ. to bull - переслідувати) - свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

     Булінг у ЗДО може проявлятися як психологічний або фізичний тиск.

     Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку

     Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в дошкільному закладі можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

* педагог або помічник вихователя:

- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

- ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

- глузує із зовнішнього вигляду дитини;

- образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

* батьки або члени сім'ї:

- б'ють або ображають дитину вдома;

- принижують дитину у присутності інших дітей;

- проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

- ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

    Усі діти потребують підтримки дорослих - батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

     Дитина - жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

* вдома:

- не хоче одягатися вранці;

- шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

- просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

- плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

- не контактує з однолітками у дворі;

- грає наодинці в парку;

* в дитячому садку:

- не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

- усамітнюється при будь-якій нагоді;

- часто губить свої іграшки або речі;

- бруднить чи псує одяг;

- грає поламаними іграшками;

- відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі - не має друзів у групі.

     За матеріалами:  https://www.pedrada.com.ua/article/2625-bulng-v-zdo-mf-chi-realnst

Типові ознаки булінгу

- систематичність (повторюваність) діяння;

- наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;

- наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу

          Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування — це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася — це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки систематично насміхаються, принижують, ховають та кидають речі дитини, штовхають, неодноразово нецензурно обзивають та б'ють — потрібно негайно діяти.

Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу

        Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину. Поговоріть з нею, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.

         Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування.

        Повідомте керівництво дошкільного закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання. Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

        У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні навчального закладу не вдається - повідомте поліцію.

Що робити, якщо ви стали свідком булінгу

Втрутитися і припинити цькування — булінг не слід ігнорувати.

Зайняти нейтральну позицію в суперечці — обидві сторони конфлікту потребують допомоги.

Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.

Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.

Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання.

                             Що робити, якщо ваша дитина агресор

         Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.

Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.

Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.

Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями.  Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.

           Зверніться до психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини протягом дня — агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

Яка відповідальність за вчинення булінгу

До прийняття змін до законів щодо протидії булінгу (цькуванню) відповідальності за його вчинення в Україні не існувало. З прийняттям нового закону було запроваджено адміністративну відповідальність. Відтепер вчинення булінгу (цькування) стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу (цькування). Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

 Так само як батьки не дозволяють дітям гуляти одним у незнайомих місцях, так само вони не повинні дозволяти їм працювати в інтернеті без догляду.

  У дошкільному віці найважливішою потребою дитини є спілкування, завдяки якому вона засвоює соціальний досвід. Стосунки з дорослими та однолітками формують особистість. Спілкування відіграє важливу роль у житті дитини,адже саме так вона набуває досвід співпраці, взаєморозуміння і формує повагу до інших людей. Потреба в зовнішніх враженнях сприяє розвитку пізнавальних здібностей та уяви. Діти цього віку намагаються виявляти самостійність і розширювати знання про оточуючий світ. Задаючи нескінченні питання, дитина, перш за все, хоче чути відповіді на них. Неуважне ставлення з боку дорослих може стати причиною появи впертості, неслухання і негативізму.

  • Розвиток емоційної сфери дітей раннього віку в адаптаційний період.
  • Розвиток пізнавальних   процесів у дітей молодших та середніх груп.
  • Психологічна підготовка дітей старшого дошкільного віку до школи.
  • Корекційна робота з дітьми з проявами агресивності, сором’язливості, замкнутості.

Навчання  - це весела і захоплююча гра.

 

Шановні батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчить мене, будь ласка, як стати і бути людиною.

У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу Вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.

Мої почуття ще не дозрілі – прошу будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.

Багатьом знайома така ситуація, коли тато весь тиждень працює, один з вихідних там же, а другий вихідний виявляється тим святим днем, коли тато відпочиває й турбувати його не можна. Або тато їде на полювання, на риболовлю, на тренування, у лазню із друзями тощо. Багато матусь скаржаться на татусів, але лише деякі розуміють, як можна змінити ситуацію.

                                Що відбувається, якщо тато уникає виховання дитини?

Маленькі забіяки становлять для дорослих справжню проблему. Що з ними вдіяти? Бити? Але де ж
 логіка? Агресією карати за агресію, подаючи приклад такої самої агресивної поведінки, що виражена навіть більшою мірою, зовсім неправильно. Читати нотації? Хто хоча б раз це спробував, знає, що це безрезультатно. Не звертати уваги на агресивні витівки малюка? Але ж йому й самому непросто переживати власну поведінку.

Агресія — це тільки верхівка айсберга, тобто процесів, що відбуваються в душі дитини. Щось змушує її говорити злі слова, битися або кусатися.

Значна частина батьків на індивідуальних консультаціях прямо чи опосередковано торкається питання, що пов`язане із розумінням дитячого малюнка. Спробуємо розібратися в головних психологічних тонкощах юних художників.
Колір виступає одним з головних виражальних засобів у дитячому малюнку. Перш, ніж братися за діагностичне розшифровування зображення, варто враховувати його загальне враження за наступними ознаками:

Важливою складовою готовності дитини до школи є її психологічна готовність.

Психологічна готовність – необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми.

Фахівці виокремлюють такі її компоненти, як:

  • соціальний (адекватна самооцінка, потреба у спілкуванні з іншими, уміння налагоджувати взаємини з однолітками та дорослими);
  • емоційно – вольовий (упевненість в собі, домінування позитивного настрою, уміння керувати своєї поведінкою, емоційна стійкість, довільність пізнавальних процесів та поведінки -  докладання певних зусиль);